• Видатні постаті Уманського району

    Полезные статьи по отделке и ремонту квартир blitz-remont.ru и о том как постороить дом своими руками,
    источник: bv-ryazan.ru.А всё самое интересное вы найдёте на megadl.ru.

    Герої Радянського Союзу

    Черняховський Іван Данилович (16 (29) червня 1906, Оксанина -18 лютого 1945, Східна Пруссія) − двічі Герой Радянського Союзу. Нагороджений чотирма орденами Червоного Прапора, двома орденами Суворова І ступеня, орденами Кутузова І ступеня, Богдана Хмельницького І ступеня, медалями. 

    Народився 29 червня 1906 року в селі Оксанина Уманського району Черкаської області в сім'ї селянина.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року «За високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра і виявлений особистий героїзм», генерал-лейтенанту Черняховському Івану Даниловичу присвоєно (вперше) звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1922). 29 липня 1944 року командуючому військами 3-го Білоруського фронту генералу армії Черняховському Івану Даниловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (вдруге).

    18 лютого 1945 року в ході битви по розгрому східно-пруського угрупування противника був смертельно поранений в районі міста Мельзак (нині Пенежно, Польща). Похований у  м. Вільнюс (Литва). У 1992 році прах І. Д. Черняховського був перепохований у м. Москва на Новодівочому цвинтарі. 


    Дерев’янко Кузьма Миколайович (14 листопада 1904 − 30 грудня 1954)  − генерал-лейтенант, нагороджений орденами Суворова, Кутузова і Богдана Хмельницького. Кавалер Ордена Леніна і Бойового Червоного Прапора. Також нагороджений американським орденом "За заслуги" і двома Угорськими орденами.

    Народився 14 листопада 1904 в селі Косенівка на Уманщині. Восени 1912 року пішов у місцеву церковно-приходську школу, а в 1917 році на останні копійки батьки відрядили здібного хлопця на навчання в першу українську гімназію імені Б. Грінченка в Умані.  У радянській Червоній Армії з 1922 року. Закінчив Київську, а згодом Харківську військові школи. Брав Участь в Курській битві, в битві за Дніпро, у звільненні м. Будапешта та м. Відня. В 1945 році підписав від Радянського Союзу Акт капітуляції Японії.

    Внаслідок радіоактивного опромінювання, що мало місце під час відвідин Хіросіми й Нагасакі, 30 грудня 1954 року помер від раку.

    У вересні 2005 року у селі Косенівка Уманського району Черкаської області відкрито музей-садибу К.М. Дерев'янко. 

    7 травня 2007 року Указом Президента України присвоєно звання «Герой України».

    В Умані його ім'я вибито на одній із плит меморіалу уродженцям Уманщини біля обеліска Слави, відкритого у травні 2010 року, у сквері на перетині вулиць Садової та Радянської. 3 вересня 2012 року у Києві на фасаді будинку, де жив Герой (вулиця Пушкінська, 23), йому відкрито меморіальну дошку.


     

    Зеленюк Йосип Павлович (16 (29) грудня 1914 – 30 квітня 1945) - командир вогневого взводу 530-го винищувально-протитанкового артилерійського полку (28-а армія, 1-й Український фронт), лейтенант. Народився 29 грудня 1914 року в селі Кочержинці Уманського району Черкаської області в сім'ї селянина.

    Лейтенант Зеленюк особливо відзначився в боях під Берліном. 30 квітня 1945 року в бою на підступах до Берліну вогнем прямої наводки знищив 3 бронетранспортери, самохідну пушку, до 120 одиниць живої сили ворога. Залишившись наодинці біля гармати, протягом години відстрілювався, не даючи змоги ворогу захопити гармату.

    Коли закінчилися всі патрони і нічим було відстрілюватися, він підірвав себе разом з дванадцятьма гітлерівцями протитанковою гарматою.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року за зразкове виконання завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм, лейтенантові Зеленюку Йосипу Павловичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки. Похований в містечку Трасс-Махнов. У 1949 році останки Героя були перенесені на братське кладовище в населеному пункті Глазов під Берліном. На батьківщині Й.П. Зеленюку споруджений гранітний пам'ятник.


       

    Корчак Йосип Павлович (8 листопада 1914 – 13 жовтня 1943) - начальник штабу 1036-го артилерійського полку (161-а стрілецька дивізія, 40-а армія, Воронежський фронт), майор. Народився 8 листопада 1914 року в селі Гродзеве Уманського району Черкаської області в сім'ї селянина.

    Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Воював на Західному, Південному, Воронежському фронтах. Майор Корчак в ніч на 25 вересня 1943 року в районі села Малий Букрин (Миронівський район Київської області) організував переправу через Дніпро на підручних засобах п'яти батарей полку. 12 жовтня в боях за розширення плацдарму артилеристи підтримували наступ стрілецьких підрозділів дивізії. Майор Корчак викликав вогонь на себе. Загинув в бою 13 жовтня 1943 року.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1943 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, майорові Корчаку Йосипу Павловичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора. Похований в рідному селі Гродзеве. Вулиця в селі Малий Букрин носить ім'я Героя, там же встановлена меморіальна дошка.


     

    Левченко Дорофій Тимофійович (25 жовтня 1911 – серпень 1941)- командир роти 119-го стрілецького полку 40-ої стрілецької дивізії 39-го стрілецького корпусу 1-ої Приморської армії Далекосхідного Червонопрапорного фронту, старший лейтенант. Народився 25 жовтня 1911 року в селі Посухівка Уманського району Черкаської області в селянській сім'ї.

    Учасник боїв біля озера Хасан (29 липня - 11 серпня 1938 року). 31 липня 1938 року після короткої артпідготовки японці атакували висоти Безіменну і Заозерну в районі озера Хасан і захопили їх. Першими прийняли бій з самураями радянські прикордонники. Старший лейтенант Левченко першим прийшов на допомогу прикордонникам. Рота Дорофія Левченка не віддала ворогові жодної п'яді радянської землі.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1938 року за героїзм і мужність проявлені в боях з японськими мілітаристами, старшому лейтенантові Левченко Дорофію Тимофійовичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна, вручена медаль «Золота Зірка» № 90.
    Велику Вітчизняну війну він зустрів у військах на західній межі СРСР, де стажувався на посаді командира стрілецького полку. Виводячи полк з оточення, відважний офіцер загинув в серпні 1941 року поблизу села Новосілки Осиповічського району Могильовської області в Білорусії. Після війни прах Д.Т. Левченка перезахоронено в селі Свіслоч Осиповічського району на пагорбі Слави.


       

    Литвинюк Федір Григорович (1910 - 6 лютого 1943) - помічник командира взводу 529-го стрілецького полку (163-а стрілецька дивізія, 38-а армія, Воронежський фронт), старший сержант. Народився в 1910 році в селі Рижавка Уманського району Черкаської області в сім'ї селянина.

    У боях Великої Вітчизняної війни з листопада 1941 року. Пробивався крізь кільце оточення, воював під Курськом і Білгородом, брав участь у форсуванні річок Сейм, Десна, Сула. Чотири рази поранений.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, старшому сержантові Литвииюку Федору Григоровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

    Нагороджений орденами Леніна і Червоної Зірки. Помер від ран 6 лютого 1943 року. Похований в селі Яблунівка Білоцерківського району Київської області. Перезахоронений в місті Біла Церква.


     

    Лобода Тимофій Тимофійович (10 липня 1922 – 10 лютого 1994)- помічник начальника штабу по розвідці 705-го стрілецького полку (121-а стрілецька дивізія, 60-а армія, Центральний фронт), капітан. Народився 10 липня 1922 року в селі Оксанина Уманського району Черкаської області в сім'ї селянина.

    У Червоній Армії з 1940 року. Брав участь в боях під Ростовом-на-Дону, Таганрогом. У лютому 1942 року призначений заступником командира роти протитанкових рушниць, а в липні того ж року - заступником командира стрілецького батальйону. З лютого 1943 року - помічник начальника штабу по розвідці. Сім разів був поранений.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за зразкове виконання завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм, капітан Лобода Тимофій Тимофійович удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

    З грудня 1968 року полковник Лобода - у відставці. Проживав у Харкові, помер 10 лютого 1994 року, похований у Твері.

    Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.


     

    Пархоменко Никифор Михайлович (26 грудня 1919 – 15 липня 1944)- командир відділення розвідки 122-го гвардійського артилерійського полку (51-а гвардійська стрілецька дивізія, 6-а гвардійська армія, 1-й Прибалтійський фронт), гвардії старший сержант. Народився 26 грудня 1919 року в селі Косенівка Уманського району Черкаської області в сім'ї селянина.

    Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Старший сержант Пархоменко в боях за село Сиротіно (Шумилінський район Вітебської області) 22 червня 1944 року впритул підібрався до ворожих позицій і звідти корегував вогонь артилерії. По його корегуванню було знищено три важкі гармати з розрахунками, скупчення ворожої піхоти і дві штабні машини противника.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1944 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії старшому сержантові Пархоменко Никифору Михайловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

    15 липня 1944 року в районі міста Зарасай (Литва) Пархоменко виконував чергове завдання по корегуванню вогню артилерії, але був виявлений противником. Відбиваючи атаку, він отримав смертельне поранення. Похований в місті Зарасай. Ім'ям Героя названі школа і вулиця в селі Танське Уманського району, вулиця в місті Умань Черкаської області.

    Нагороджений орденами Леніна, Слави 3-го ступеня, двома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Сталінграду».


     

    Перевертнюк Єфрем Климович (15 травня 1915 – 17 грудня 1980)– командир стрілецького взводу 16-ої гвардійської механізованої бригади (6-й гвардійський механізований корпус, 4-а гвардійська танкова армія, 1-й Український фронт), гвардії лейтенант. Народився 15 травня 1915 року в селі Степківка Уманського району.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року за мужність, відвагу і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії лейтенанту Єфремові Климовичу Перевертнюкові присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 4794).

    Помер 17 грудня 1980 року. Нагороджений орденами Леніна, Олександра Невського, Червоної Зірки, медалями. 


     

    Садовський Юрій Володимирович (7 квітня 1920 – 27 січня 2006) - офіцер розвідки 530-го окремого винищувально-протитанкового артилерійського полку 28-ої армії 1-го Українського фронту, капітан. Народився 7 квітня 1920 року в селі Кочержинці Уманського району Черкаської області в сім'ї педагогів.

    Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Бився з ворогом на Південному фронті в окремому артилерійському дивізіоні 79-ої стрілецької бригади, а з червня 1943 року - в 530-му окремому винищувально-протитанковому артилерійському полку.

    У 1944 році у складі військ 4-го Українського фронту звільняв Крим, Білорусію, Україну. 29-30 квітня 1945 року Юрій Садовський особливо відзначився в боях по ліквідації оточеного угрупування противника в районі Куммерсдорфа, розташованого на південь від столиці гітлерівської Німеччини міста Берліна.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року за зразкове виконання завдань командування, проявлену мужність і героїзм в боях з німецько-фашистськими загарбниками капітанові Садовському Юрію Володимировичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

    Помер 27 січня 2006 року. Похований в Нижньому Новгороді на кладовищі «Мар'їна Роща».

    Нагороджений орденами Леніна, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступеня, Червоної Зірки, «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня, медалями. Удостоєний звання «Почесний громадянин Нижньогородської області».


     

    Тященко Гаврило Єлизарович (3 квітня 1912 - 1944)- санітар санітарного взводу 384-го окремого батальйону морської піхоти Одеської військово-морської бази Чорноморського флоту, матрос. Народився 3 квітня 1912 року в селі Вільшана-Слобідка Уманського району.

    У Військово-морському флоті з 1941 року. У боях Великої Вітчизняної війни з серпня 1941 року. У 1941 і 1942 року брав участь в боях за місто Керч. У серпні 1942 року обороняв місто Новоросійськ. Був поранений, потім знов повернувся на фронт.

    У другій половині березня 1944 року війська 28-ої армії почали бої по звільненню міста Миколаєва. Щоб полегшити фронтальний удар тих, що наступають, було вирішено висадити в порт Миколаєва десант. Як санітар загону був відібраний матрос Тященко.

    Героїчно загинули всі офіцери, всі старшини, сержанти і багато червонофлотців. Героїчно загинув і матрос Г.Є.Тященко. Похований в братській могилі в місті Миколаїв.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 квітня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому відвагу і героїзм, матросові Тященко Гаврилу Єлизаровичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Нагороджений орденом Леніна.


     
    Мають звання «ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА» 


    Монке Станіслав Юрійович – начальник Уманського районного управління сільського господарства (1979 – 1983 роки), в 1992 – 2002 рр. голова Уманської районної державної адміністрації.

      

    Семенда Дмитро Костянтинович начальник управління сільського господарства Уманської районної державної адміністрації 1992 – 1998 роки.

      

     Гордій Микола Васильович – директор приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Уманський тепличний комбінат» м. Умань.

     

    Яценко Анатолій Олексійович – доктор с/г наук, заслужений працівник сільського господарства України з 1994 року. Директор інституту коренеплідних культур НАН 1989 – 2012 роки. 

     

     Якименко Іван Степанович – голова колгоспу «Новий Світ» с. Городниця (1957 – 1995 роки). 

     Лук’янець Володимир Лукич – голова правління колгоспу ім. Фрунзе с.Черповоди 1981 – 1985 роки.

     

    Майборода Микола Григорович – директор навчально-дослідного господарства «Родниківка» с. Родниківка 1986 – 1995 рр.

      

     Святецький Микола Павлович головний зоотехнік Уманського району агропромислового об’єднання 1986 – 1988 рр.

     

     Данилюк Микола Тодосійович – агроном колгоспу ім.Кірова с. Колодисте (1973 – 1998 рр.)

     

    Культурні діячі

     

     Стригун Федір Миколайович народився 1.10.1939 р. у с.Томашівка. Український режисер, народний артист України (1979). Художній керівник, режисер-постановник і актор Львівського національного академічного українського драматичного театру ім.Марії Заньковецької.

      

    Безклубенко Сергій Данилович народився 15.06.1932 р. у с. Ладижинка. Філософ, історик, культуролог, мистецтвознавець, журналіст. Здобув наукові ступені та вчені звання: кандидата мистецтвознавства, доктора філософських наук, доцента та професора. 1977 – 1983 – міністр культури УРСР.

    Одержав звання лауреата Спілки кінематографістів СРСР, заслуженого діяча культури Польщі, заслуженого працівника освіти Угорщини, почесного громадянина м. Х’юстон (штат Техас, США), заслуженого працівника культури України.

      

     Барчук Анатолій Трохимович. Народився у смт Бабанка. 1963 року закінчив акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого. З 1966 року – актор Київської кіностудії ім. О.Довженка. Заслужений артист УРСР (1983), народний артист України (2007).

     

     Г.Л. Петрашевич народилась в селі Дубова в 1903 році – видатна українська скульпторка, заслужений діяч України.

     

    Освітяни

     

     

     Бевз Григорій Петрович (1926 р.н.) – народився у селі Війтівка (нині Родниківка Уманського району Черкаської області), кандидат педагогічних наук, автор понад 200 наукових праць.

     

    Декарчук Любов Григорівна – заслужений учитель України, вчитель-методист, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, вчитель німецької мови Сушківської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

    Має звання вчитель-методист, заслужений учитель України, нагороджена значком «Відмінник народної освіти».

     

     Жуковський Володимир Борисович – заслужений вчитель України.

     

    Кожухівський Володимир Теофанович – випускник Уманського державного педагогічного інституту, учитель біології, директор Городецької загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів Уманської районної ради Черкаської області, ветеран педагогічної праці, відмінник освіти України, нагороджений медаллю Вернадського, голова ради ветеранів села.

      

    Козлюк Галина Степанівна. Учитель вищої кваліфікаційної категорії, присвоєно педагогічне звання вчитель-методист.

    З 1991 року має статус «Довіри», наданий Всеукраїнським тижневиком «Освіта» та Національним педагогічним університетом ім. Михайла Драгоманова. У 1994 році за значний внесок у розвиток освіти району, багаторічну сумлінну працю їй присвоєно почесне звання «Заслужений вчитель України».

     

     Бондар Василь Іванович (с. Сушківка). Лікар-репродуктолог вищої категорії, член Української асоціації репродуктивної медицини(УАРМ), занесений в «Золоту книгу України. Золотий Фонд Нації».

     

     Мельниченко Софія Петрівна (с. Сушківка) має звання «Праведник світу» за врятовану єврейську сім'ю в роки війни.

     

     

    Тереверко Георгій Семенович – уродженець с. Вільшана Слобідка 1880 р. – дельтапланерист, трагічно загинув у м. Тифліс, Грузія 1912 р.